Офіційний портал
Запорізької міської влади

69105, м. Запорiжжя, пр. Соборний 206


ІV. Економічний розвиток Запорізького краю

Економічний розвиток Запорізького краю наприкінці XVIII – першій половині ХІХ ст.

Головною прибутковою галуззю сільського господарства у цей період залишалося скотарство. Воно вимагало менших за землеробство затрат. Великі кінські заводи були у поміщиків (села Андріївка, Катеринівка, Григорівка і т. ін.), у менонітських селищах. Вирощувалися коні англійської, датської, арабської та донської породи. Велику роль відігравали заводи великої рогатої худоби( на початок 20-х років у Олександрівському повіті їх 56). З початку 20-х років поширюється вівчарство. У землеробстві переважав зерновий напрямок. Сіяли переважно ярові, озимих менше. С Відчувалася нестача сільськогосподарських робітників і тому край стає регіоном де широко використовували працю відхідників.

Наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ ст. промисловість краю переживає період становлення. Крупних підприємств взагалі не було. На кінець 50-х років у Олександрівську лише цегельний та салотопний заводи (продукція на 20 тис. карбованців). На початок 20-х років у повіті лише 3 винокурних заводи. Особливе місце посідало рибальство. У краї 36 рибних заводів збудованих за козацькими традиціями. З азовських рибних заводів у сезон привозили 50 млн. штук тарані, 2 млн. судаків, 500 тис. лящів, багато ікри. Чумаки у краї їздили не лише за сіллю(щороку 60 валок) але і за рибою на азовське узбережжя . На початок 20-х років у краї було 240 чумацьких валок, що возили сіль, рибу, товари та пошту. Значного поширення набуло млинарство (на початок ХІХ ст. у Олександрівському повіті 62 водяних млини та 164 вітряки), ковальський промисел, вироблення шкіри та шовківництво(особливо у ногайців).

В останній чверті XVIII ст. торгівля в краї була справою приватною. Держава звертала на неї увагу лише через сприяння зовнішній торгівлі та вирішення зовнішньополітичних завдань. Край був важливим пунктом транзитної торгівлі Дніпром на шляху до Херсону та Криму. У 1776 р. для торгівлі з Туреччиною відкрито прикордонну митницю. Зростало купецтво, призначали ярмарки. Через край на Лівобережну Україну йшли кримські та турецькі товари. Але на початку ХІХ ст. напрямки товаропотоків змінилися бо роль у зовнішній торгівлі кримських міст та Херсону зменшилася, зростає роль Одеси. Олександрівськ втратив своє місце торгового центру.

Основними формами внутрішньої торгівлі були періодична та стаціонарна. На 1817 р. у краї щорічні ярмарки у 14 населених пунктах. Найбільші в Оріхові ( у певні роки обіг до 300 тис. крб.), Василівці та Токмаку ( до 100 тис. крб.). У Олександрівську ярмарки були невеликими (до 5 тис. крб.). Головними товарами були велика рогата худоба, вівці, коні, хліб. Більш різноманітні товари продавалися через заклади стаціонарної торгівлі: лавки були універсальними закладами де можна було купити практично все необхідне для життя та господарства; магазини як правило торгували якимось окремим товаром (хлібом, сіллю, м'ясом, залізом, горілкою). У 20-ті роки у Олександрівську 22 торгівельні лавки та 7 винних льохів. З 30-х років швидко розвивається торгівля Бердянська. У 1836 р. він проголошений вільним місцем, що сприяло створенню торговельних компаній. На 1840 р. їх у місті було 14.

Економічний розвиток Запорізького краю у другій половині ХІХ ст.

Сільське господарство Запорізького краю починає змінювати свої пріоритети. Традиційне скотарство все більше поступається землеробству. Збільшення кількості робочих рук надало можливість освоювати цілинні землі, зростає площа посівів, переважна більшість господарств починає вирощувати зерно на продаж. Зернові поступово зайняли 50 - 75 % зораних земель. Зростання цін на зерно, підвищення попиту на нього підштовхували до вдосконалення знарядь праці. Звичайними у господарстві селян стають жниварки, сіялки, віялки, у кінці ХІХ ст. парові молотарки та плуги.

Ще у середині ХІХ ст. економічне життя краю було у напівсонному стані. Це було викликано відсутністю транспортної мережі. Відкритий у 1830 р. Бердянський порт ледве животів. Краю була потрібна залізниця. У 1852 р. з'явилося розпорядження про побудову залізниці Харків-Феодосія, яка мала пройти через Олександрівськ, однак коштів на її побудову не вистачило. У 1856 р. створене “Російське товариство пароплавства і торгівлі”, одна з його ліній з'єднала Олександрівськ з Херсоном, але вона не могла замінити залізницю. З 1870 р. розпочалося будівництво залізниці, одна з її ліній мала об'єднати Лозову й Олександрівськ. 23 жовтня 1873 р. будівництво завершене, у 1874 р. закінчена залізнична гілка від Олександрівська до Мелітополя, у жовтні до Сімферополя. У місті будувалися залізничні майстерні, зростає населення, з'явилися столичні купці які торгували сільськогосподарськими продуктами, торгівля хлібом у краї переключається на Бердянськ.

Промисловість все більше підпорядковується завданням розвитку землеробства. За короткий час край став найбільшим у імперії регіоном по виробництву сільськогосподарських машин, на кінець 90-х тут було 33 заводи (10% від усіх заводів імперії). Високі темпи розвитку приваблювали іноземний капітал, деякі заводи мали контори за кордоном. Однак заводи переважно створювали місцеві жителі які мали організаційні здібності. У хортицькій менонітській колонії Ейнлаге створений завод Пітера Леппа, у 1880 р. об'єдналися з Вальманом, створені філіали у Шенвізе та Павлограді, з 1895 р. “Торговий будинок Лепп та Вальман”. Незабаром створили заводи Копп, Унгерн, Щеголев, Козловський. Значного розвитку набуває борошняна промисловість. У Олександрівську працюють цегельні, лісопильні, горілчані заводи.

З появою залізниці торгівля краю починає набирати обороти. Ярмарки вже не задовольняють потреб місцевого населення, майже у кожному населеному пункті починають діяти недільні базари та торги. Лише в Олександрівську біля 400 магазинів та лавок. Збільшилася кількість купецтва (у Олександрівську, Мелітополі, Бердянську 1,5 тис. купців).

Головним товаром на ринках краю стає зерно. Щорічно через Бердянський порт проходило 10 млн. пудів зерна. Значення Олександрівська збільшується з пожвавленням пароплавства по Дніпру, пожвавлюється хлібна торгівля через Херсонський порт. Торгівля не може існувати без кредиту, тому в повітових містах починають діяти представники “Азовсько-Донського” та “Петербурзького міжнародного банків”, виникає мережа невеликих банків.

Економічний розвиток Запорізького краю у 1900 – 1917 рр.

Промисловість Запорізького краю на початку ХХ ст. продовжує розвиватися, збільшуються прибутки. Криза характерна у цей період для промисловості Російської імперії не торкнулася нашого краю тому що: промисловість тут мало пов'язана з державними замовленнями;переважна кількість підприємств була пов'язана з землеробством, яке продовжувало бурхливо розвиватися.

Кількість підприємств у Олександрівську збільшилася з 27 до 59. Обіг деяких досягає 0,5 млн. Процес монополізації промисловості не оминув і наш край (цвяховий завод входить до синдикату “Гвоздь”; у 1913 більшість виробників сільськогосподарської техніки увійшло до синдикату “Урожай”).

У 1903 створено акціонерне товариство “Лепп і Вальман”. Його основний капітал 1,5 млн. Випускали жатки, молотарки, віялки, сіялки, маслобійки. З 1906 темпи розвитку зростають. У Бердянську створюється Азово-Чорноморський чавуно-ливарний механічний завод; завод двигунів. З початком світової війни розвиток промисловості гальмується, попит падає; частина переорієнтувалася на військові замовлення.

На початку ХХ ст. продовжує розвиватися ярмаркова та магазинна торгівля. Розширюється мережа базарів, зростають обіги ярмаркової торгівлі, збільшується кількість дрібних лавок. Основним товаром залишається хліб.

Розвиток залізниць стимулює торговий обіг: у 1902-1904 рр. до Бердянська привезли залізницею 20 млн. пудів товарів, шляхами 1,7 млн.; 295 тис. водним. Товар реалізовувався 550 торговельними підприємства Бердянська. Обіг торгівлі досягав десятків млн. Товари не встигали перевозити, стало необхідним створення біржі де могли торгувати умовним товаром. У 1904 Бердянська дума ставить питання про створення біржі, 5 квітня 1905 р. затверджено статут. З 1906 р. біржа починає діяти. У 1909 р. було дозволено створити біржу у Олександрівську, але купецтво зволікало до самої війни, під час же війни ї відкриття стало вже не на часі.
На початок ХХ ст. земельні угіддя Олександрівського повіту становили 896 тис. дес. Придатними для землеробства були 94,5%. 42% становили надільні землі у користуванні сільських товариств, 54% у володінні поміщиків, селян-власників та купців, 4% у установ.

Основою сільського господарства було землеробство, 78% землі знаходилося під зерновими. Скотарство у селянських господарствах лише для власних потреб, лише 4% пасовиськ та сінокосів у краї належало селянам, пасовиська селяни активно розорювали під зернові. У поміщицьких господарствах скотарство зберігало досить велику роль.

Для поземельних відносин у краї було характерно: 1) збереження поміщицького землеволодіння, викупних платежів та відробок; 2) збереження общинного землеволодіння з земельними перерозподілами яке не сприяло розвитку с. г.; 3) черезсмужжя у колишніх поміщицьких селян. У умовах розвитку сільського господарства існуючи поземельні відносини вимагали реорганізації.

У 1906 р. у імперії розпочалася аграрна реформа метою якої було зруйнування общини та створення прошарку приватних селянських господарств як опори держава. Реформа проводилася у кількох напрямках: 1)вихід селян з общини та перехід до хутірського чи відрубного господарства; 2) переселення селян з малоземельних до багатоземельних районів; 3) створення Селянського земельного банку для допомоги селянам у купівлі землі. Для проведення реформи на місцях створювалися землевпорядкувальні комісії.

На першому етапі реформи у краї передбачалося закріпити землю у власність, другий виділення у хутірське чи відрубне господарство. Селяни більш охоче отримували землю за згодою земського начальника бажаючи залишити за собою надлишки землі отримані при перерозподілі. Рідко відбувався повний розпуск общини та розподіл землі, але слабкість общин у краї, товарна спрямованість господарства стали причиною швидкої реалізації реформи у нашому краї (за 10 р. 55% селян вийшло з общини).

Виходячи з общини селянин бажав створити міцне господарство. Надільної землі для цього не завжди вистачало і тому селяни були змушені купувати землю. Цьому сприяв селянський банк, який надавав куплену ним землю розстрочкою на 55 років. Найбільше землі у Олександрівському повіті продавали німецькі колоністи; на другому місці поміщики. При наданні кредиту проводилася перевірка спроможності виплатити кредит, оговорювалися зобов'язання. Основними покупцями землі були селянські товариства, селяни, міщани та купецтво (охоче вкладали гроші у землю).

Ще одним варіантом вирішення проблеми забезпечення землею було переселення. Не зважаючи на те, що земельний голод у краї відчувався менше ніж у інших губерніях процес переселення охопив і Запорізький край. Переселення відбувалось у 2 етапи: 1) ходаки які відправлялися обирати землю, один міг закріпити 4 земельні сімейні наділи; 2) переселення сімей. Між 1906-1913 рр. з Катеринославської губернії переселилося 161,5 тис. чоловік. З Олександрівського повіту у 1908-1910 рр. 20 тис.

Міста Запорізького краю на початку ХХ ст.

У Олександрівську того часу було 8 тис. будинків, 95 вулиць, 7 з яких були забруковані, тротуари з цегли. В місті діяли представництва 11 банків, 3 нотаріальні контори, десяток навчальних закладів. Лише 1900 р. у центрі було побудовано водогін, але води не вистачало і тут. Проблему було вирішено 1914 р. У 1910 р. побудована електростанція (для будинків у центрі та ліхтарів на вулицях). У 1913 до складу Олександрівська (було 20 тис. чол.) увійшла колонія Шенвізе (вигідно обом сторонам), побудовано міст через Московку. Недалеко від міста виникає курорт.

У Бердянську у 1912 р. 30 тисяч населення, 31 вулиця, 5 проспектів та 5 провулків, 6 слобідок, 3600 будинків. Добробут міста залежав від порту. Існувала проблема води, але її вирішили пробивши артезіанську свердловину (1905 р.). Побудована електростанція, у 1901 р. курорт при Червоному озері. Населення Мелітополя 16 тис. Через нього проходила залізниця Лозовата-Севастополь, місто стало пунктом з відправки хлібних вантажів і солі. Тут діяло 4 кредитних та міський громадський банки. Для забезпечення водою пробиті свердловини.

Усі міста краю були багатонаціональними, переважало російськомовне та єврейське населення. У селах же українське населення, певне протистояння з містами. Під час війни становище міст погіршилося через збільшення податків та витрат на утримання військ.


Яндекс.Метрика  
Шановні відвідувачі і користувачі сайту,
ми будемо вдячні, якщо Ви не забудете зробити посилання на нашу адресу www.meria.zp.ua
при використанні матеріалів сайту.

© 2007
Разработка сайта Smart Internet